звук павутинки віктор близнець крилатідерева

Тихенько просовую ногу з-пд ковдри;  тльки я висунув п яти мурашки побгли по тлу, побгли... аж до теплих грудей. Завмираю, жду, поки ноги звикнуть до лосктливих мурашок. Потм лягаю на живт  спускаюсь додолу. Сунеться ковдра, сунусь  я  повисаю десь у повтр, повисаю над чорною пелькою. Мен шпига в лкт, я скрикую «ой!»  пускаю

Ага, думаю, ти в мене дограшся. Зараз я тебе зловлю...

Ось вн пурхнув з полиц на ослн  застрибав до мене. Диви, диви, то вн дражниться; стриб-стриб пдскочить до мене, а тод стриб-стриб тка назад. ¶ язиком прицмоку, наче примовля: «Буц, буц, не боюц!»

Зранку йому весело; мабуть, добре виспався, похрумкав пшеничн крихти (я насипав йому на лав)  зараз вигулються пдскаку на однй ноз. Пдскочить  вдарить пдквками; дзень! Пдскочить  вдарить: дзень! ¶ сам прислухаться, як у нього ловко виходить оте србне дзенькання.

Зараз вн у кутку бля мисника. Там чорна джа з водою, там вогко й темно, але я бачу його. Вн тоненький, як стеблинка, той химерний чоловчок. ¶ свтиться синм вогнем. А бистрий, моторний не вслдкуш за ним. Шасть, шасть! так  бга по долвц, та все скоком-прискоком, так  пурха по хат,  здаться: блиска свтлячок у птьм. Крильця у нього легк й прозор, як у трав яного коника,  коли вн змаху крильцями, вони тихо шерхотять, майже нечутно потрскують: трсь-трсь-трсь...

Я лежу, сповитий темнь-темнотою,  слухаю, як вн бавиться. Вн давно живе в нашй хат, може, у запчку, а може, пд лавою, де, згорнувшись клубком, дрма Сопуха. Вн зовсм не боться Сопухи  часто спить на  м якеньких лапах. А рано-вранц, коли дома нкого нема  вкна закрит вконницями, вн приходить до мене в гост. Сда на бильце мого лжка  видзвоню србними пдквками.

Србний чоловчок

                                    Автор.

як ми вдкривамо в дитинств

найбльшим чудесам свту,

тихому дощев, замуленй рчечц

трав яним коникам, хрущам,

Присвячую цю повсть

В¶КТОР БЛИЗНЕЦЬ - ЗВУК ПАВУТИНКИ - Укранська лтература - шкльна програма